Бізнес часто питає: «Чи можемо ми захищати свій об’єкт від дронів самі?» Правильніше питати інакше: яку правову роль ми виконуємо і на якій підставі купуємо, зберігаємо та застосовуємо засоби. Саме з відповіді на це починається правова карта проєкту. Матеріал підготовлено за вебінаром #JETpro | Juscutum Executive Talks, який 22 жовтня 2026 року провів Петро Білик, партнер практики Технологій та інвестицій.

Що насправді означає «приватна ППО»

У законодавстві терміна «приватна ППО» немає. Є група протиповітряної оборони підприємства, яку передбачає постанова Кабінету Міністрів № 1506 про експериментальний проєкт із посилення ППО території України за участі підприємств незалежно від форми власності. У березні до постанови вносили зміни, які розширили можливості груп. Група є структурним підрозділом підприємства і діє у взаємодії з Повітряними Силами ЗСУ.

Власники нерідко очікують власний «щит»: купили засоби, самі вирішили, де їх ставити, і працюємо. Модель постанови інша. Підприємство створює групу (або долучається до чужої), отримує статус уповноваженого суб’єкта, укладає спільне рішення з Повітряним командуванням, а управління, координацію й контроль здійснює командування Повітряних Сил. Воно ж визначає цілі та райони. Якщо цю різницю не врахувати, проєкт зупиняється між закупівлею й дозволом.

Динаміка за даними Міноборони, які навів спікер: у квітні таких підприємств було 24, у вересні близько ста, тобто приблизно вчетверо більше. Груп близько п’ятдесяти. Групи шести підприємств виконують бойові завдання, інші навчаються або завершують формування. Основні засоби на практиці: турелі з великокаліберними кулеметами та дрони-перехоплювачі, спрямовані насамперед проти дронів, що атакують підприємства.

Власну групу створювати необов’язково. Можна домовитися з підприємством, яке вже пройшло процедуру, щоб воно розширило покриття на вашу ділянку. Для цього перелік захищених цілей розширюють у його спільному рішенні.

Строк і межі моделі

Постанова запроваджує експериментальний проєкт Міноборони. Він діє під час воєнного стану, але не довше двох років з набрання чинності. Група припиняє роботу зі скасуванням воєнного стану. Командування може ініціювати ліквідацію групи, якщо вона не виконує завдання або перестала відповідати вимогам Порядку, наприклад втратила ліцензію чи підставу для статусу. Спікер нагадав про схожий приклад: експеримент зі спрощення виробництва вибухових речовин спершу тривав два роки, а потім його замінила окрема постанова. Чи станеться так із приватною ППО, невідомо. Окупність вкладень варто рахувати з урахуванням тимчасовості моделі.

Хто платить і хто постачає

Підприємство несе всі витрати: на засоби захисту, боєприпаси чи дрони-перехоплювачі, технічне обслуговування турелей, навчання та звітність. Засоби можуть надходити від Збройних Сил, приватних виробників або іноземних постачальників, залежно від спільного рішення. Озброєння також можна отримати власним коштом або тимчасово зі складів Повітряних Сил за зверненням. Закупівлі здійснюються після спільного рішення, воно ж є достатньою підставою для закупівлі засобів ППО (пункт 23 Порядку).

Де змінюються вимоги в ланцюгу вартості

• Розробка й виробництво. Для озброєння, військової техніки та боєприпасів діє дозвільний режим, потрібен допуск до експлуатації.
• Постачання. Ввезення радіоелектронних засобів потребує дозволу Генерального штабу. Якщо засоби імпортують, залежно від товару може діяти режим міжнародної передачі товарів: підприємство має бути внесене до реєстру суб’єктів міжнародної передачі товарів Держекспортконтролю. Перевезення вибухових матеріалів спікер радить замовляти у виробника, а не організовувати самотужки: обмежень багато.
• Експлуатація. Її здійснює лише група ППО.
• Послуга. Групу будують із працівників підприємства. Підготовку її членів можна замовити як послугу, але зовнішній оператор прямо не передбачений. Сервісна модель вимагає окремої структури.

Які органи залучені

Міноборони надає статус уповноваженого суб’єкта, Повітряне командування ухвалює спільне рішення, Генеральний штаб дозволяє ввезення радіоелектронних засобів. Додатково: СБУ погоджує іноземців у складі групи (перевіряє ризики, зокрема зв’язки з кримінальними угрупованнями), Держпраці видає свідоцтво на зберігання вибухових матеріалів, а державні й комунальні підприємства потребують згоди суб’єкта управління. Режим вибухових матеріалів вирішують до спільного рішення, а не після закупівлі.

Два маршрути: оператор критичної інфраструктури та інше підприємство

Для підприємства, яке не є оператором критичної інфраструктури, достатньо відповідати хоча б одній організаційній вимозі: мати дозвіл на виготовлення спеціальних предметів, ліцензію чи декларацію охоронної діяльності або бути у відповідному реєстрі виконавців державних контрактів. За практикою клієнтів, яких супроводжував спікер, найчастіше обирали ліцензію на охоронну діяльність: її отримання закриває цю вимогу. Просто створити групу недостатньо, підприємство має відповідати вимогам Порядку.

У заяві вказують дані підприємства й керівника, склади, готовність закуповувати засоби, склад групи та довідки на кожного члена, а також заяву-декларацію про санкційну перевірку власників і керівників і місце зберігання засобів. До керівника висувають вимоги: вік від 21 року, дієздатність, відсутність непогашеної чи незнятої судимості та захворювань, що перешкоджають діяльності групи. Персонал проходить перевірку щодо безпеки та наявності допусків. Санкції, зв’язки з державою-агресором і бізнес у ній виключають заявника. Якщо під час розгляду виявлять недоліки, час на їх усунення надають.

Шлях до спільного рішення

1. Згода власника. Рішення суб’єкта управління або відповідне положення статуту.
2. Статус. Лист (для операторів критичної інфраструктури) або заява до Міноборони.
3. Заява до Повітряного командування. Об’єкт, райони оборони, склад групи. Розгляд теж займає 10 днів. Командування вирішує, чи доцільна група на цій ділянці: виробництво, склад, центр обробки даних.
4. Спільне рішення. Засоби, умови зберігання, чергування, фінансування.

Після спільного рішення видають наказ, призначають керівника групи, затверджують склад і штатний розпис, укладають трудові договори, готують людей (зокрема сертифікати пілотів БпЛА) і повідомляють Повітряне командування про готовність. Навчання проводять Повітряні Сили на тих засобах, які визначені в спільному рішенні: якщо це дрони-перехоплювачі, то на них, якщо турелі, то на турелях. Пропорції боєприпасів у спільному рішенні можуть бути визначені, а коли запас зменшується, подають заяву на оновлення.

Люди в групі: вимоги й бронювання

Членами групи можуть бути дієздатні особи від 21 року без судимості за умисні злочини та без медичних протипоказань. Іноземці допускаються лише за погодженням СБУ. Оформлення: суміщення або розширення обов’язків чи окремі строкові трудові договори, чергування як умова договору. Доплати, джерела коштів і графік чергувань варто закріпити в наказі та договорах: винагороди вирішує підприємство.

У постанові немає норм про бронювання, але є пряма заборона залучати членів групи до інших завдань, окрім протиповітряної оборони. Склад і кількість чергових визначає спільне рішення. На думку спікера, це дає підстави стверджувати, що учасників групи не мають мобілізувати, бо вони вже виконують завдання оборони. Однак на практиці питання до кінця не врегульоване: можливі уточнення й роз’яснення, зокрема для територіальних центрів комплектування, тому доцільна підтримка адвокатів. Склад групи варто планувати із запасом і з урахуванням осіб, які призову не підлягають. Статус групи не повинен ставати інструментом ухилення. Про бронювання загалом читайте в матеріалі про бронювання працівників оборонних компаній.

Як запустити групу

Власними силами: службою безпеки або воєнізованою охороною. Це доречно для великих підприємств, бо витрати на боєприпаси, дрони-перехоплювачі й засоби збиття суттєві. Через партнера: охоронну компанію, спеціалізованого оператора, ветеранські екіпажі, залучення зенітних FPV за чітким договором. Партнерська модель дозволяє інтегрувати власних працівників в групу компанії. Орієнтир, який назвав спікер: 9–10 екіпажів на об’єкт, підготовка 20–40 днів.

Закупівля, зберігання, власність

Номенклатуру засобів визначає лише спільне рішення: БпАК, зенітне озброєння, стрілецька зброя, боєприпаси, РЛС, засоби РЕБ. Якщо в рішенні зазначені БпАК, це не означає, що можна закупити зенітне озброєння. Закупівлі стосується пункт 23 Порядку, зберігання пункт 13, застосування пункт 11. Придбані засоби є власністю підприємства, передані за умовами спільного рішення. Постачальників підприємство визначає саме: це можуть бути приватні виробники або державні підприємства. Виробнику спікер радить працювати з центрами навчання: за словами клієнтів, закуповують зазвичай те, на чому навчалися.

Зберігання вибухових матеріалів

Якщо використовують вибухові матеріали чи боєприпаси, потрібне окреме свідоцтво Держпраці на зберігання вибухових матеріалів промислового й військового призначення. Склад має відповідати встановленим вимогам (стійкість, відстань до об’єктів, захист від води й снігу, провітрювання, під’їзд, вогнезахист). Можливі постійні, тимчасові, контейнерні та підземні варіанти.

1. Облаштуйте склад за вимогами.
2. Подайте заяву до Держпраці з паспортом складу у довільній формі та копією наказу про призначення відповідальної особи.
3. Комісія оглядає склад, протягом п’яти робочих днів з дня одержання заяви складають акт, ще п’ять робочих днів на рішення.
4. За недоліків Держпраці надає перелік невідповідностей. Після усунення можна звернутися повторно, а повторно відмовити з тих самих підстав вона не може.

Де проєкт зупиняється

• Засоби куплено до спільного рішення, тож немає підстави.
• Не вирішено зберігання вибухових матеріалів, тож немає режиму.
• Витрати державного чи комунального підприємства не погоджено суб’єктом управління, тож немає фінансування.

Звітність і контроль у роботі

Група звітує щодня й щомісяця: керівник групи доповідає Повітряному командуванню, яке оцінює виконання, може призначити додаткове навчання чи запропонувати змінити засоби. Складають акти приймання-передачі засобів ППО. Цілі визначає командування, а не керівництво підприємства, і залежать вони від наявних засобів. Підприємство забезпечує технічне обслуговування. Втрата статусу через порушення вимог означає втрату вкладених коштів, тому звітність варто вести регулярно.

Договірна архітектура

Застосування засобів підпорядковане правилам сил оборони, але цивільні ризики живуть у договорах. Варто визначити, хто відповідає за дефект засобу, за дії члена групи, за шкоду третім особам, за затримку постачання чи незадовільну роботу та за витік даних і доступів. Гарантії, ліміти відповідальності, страхування, відшкодування та порядок розслідування інцидентів розподіляють між виробником, оператором і власником об’єкта.

Які ролі доступні бізнесу

Власник об’єкта створює групу й захищає людей і виробництво. Виробник чи інтегратор постачає засоби, сервіс і навчання. Навчальний центр готує та сертифікує зовнішніх пілотів БпЛА. Інвестор фінансує виробників і проєкти в регульованій ніші. Можливість існує в ролі, яку можна юридично обґрунтувати: кожна роль має свої дозволи, договори та ризики.

Питання з вебінару

Хто визначає район захисту, наприклад узбережжя?

Підприємство пропонує райони в заяві та спільному рішенні, а остаточне рішення ухвалює командування Повітряних Сил: воно бачить загальну картину ППО. Якщо ділянка, на думку командування, неефективна, воно може запропонувати іншу. Підприємство погоджується або не погоджується на спільне рішення.

Чи встановлюють показники збиття?

За словами спікера, у Порядку показників (KPI) за кількістю немає. У спільному рішенні визначають цілі й завдання, а невиконання завдань або цілей є підставою для припинення роботи групи. Самі завдання пов’язані з військовою таємницею.

Що, якщо цілі військових не збігаються з інтересами підприємства?

Це питання переговорів на етапі спільного рішення. Найбільші витрати, пов’язані із закупівлею засобів, припадають на період після ухвалення спільного рішення. За словами спікера, якщо рішення не відповідає інтересам підприємства, воно може не купувати нові засоби й припинити участь у спільному рішенні та фінансування. Водночас військові мають більше інформації для управлінських рішень.

Чи можна інтегрувати виробника перехоплювачів?

Так, але закуповувати засоби можна після статусу уповноваженого суб’єкта та спільного рішення. Конкретні моделі Порядок не встановлює. Виробник може заздалегідь домовлятися з підприємствами, які отримують статус, і пропонувати свої вироби.

Що за збитки приватного сектору та цивільні втрати?

Порядок цього не врегульовує. Збитки від агресії можна фіксувати й подавати до реєстру збитків для компенсації за відповідними програмами. Публічних кейсів судових позовів у зв’язку з роботою приватної ППО спікер не знає.

Чи є фінансування від держави чи грантів?

Спікеру невідомо про державне фінансування саме приватної ППО. Порядок передбачає власне фінансування підприємства. Виробники залучали грантове фінансування, наприклад у межах програм підтримки оборонних технологій (гранти, за словами спікера, зросли до восьми мільйонів), але це не обов’язково стосується груп ППО.

На чому заробляти?

Модель не про оплату за збиття. Підприємство захищає власні виробничі потужності, товар і нерухомість. Якщо створено окрему частину бізнесу, можна пропонувати захист іншим підприємствам в погоджених з командуванням точках і компенсувати витрати на супровід через договори. Партнерами можуть бути охоронні компанії та спеціалізовані оператори, які вже мають статус.

Що робити, якщо перехоплення невдале?

Порядок не передбачає покарання за кожний промах. Група звітує, а командування може призначити додаткове навчання чи змінити засоби. Припинити роботу групи можуть, якщо вона не відповідає вимогам або не виконує поставлені цілі.

Сім питань перед закупівлею чи інвестицією

1. Чи визначено правову роль кожного учасника: виробника, оператора, власника об’єкта, держави?
2. Чи є статус уповноваженого суб’єкта та спільне рішення (реквізити, номенклатура засобів, строки передачі)?
3. Чи покриті дозвільні режими: ввезення РЕЗ, вибухові матеріали, перевезення, допуск персоналу?
4. Чи погоджене фінансування: фінплан або згода суб’єкта управління, корпоративні рішення?
5. Чи розподілена відповідальність у договорах: гарантії, ліміти, страхування, інциденти?
6. Чи захищені технологія та дані: права на програмне забезпечення, доступи, конфіденційність, експортний контроль?
7. Чи враховано строк дії моделі: воєнний стан, не більше двох років, підстави ліквідації групи?

Постачання засобів виявлення та перехоплення безпечне лише тоді, коли межі вашої відповідальності за їхнє використання чітко визначені. Перед закупівлею чи інвестицією зверніться до Петра Білика та команди практики Технологій та інвестицій Juscutum, щоб скласти правову карту проєкту. Суміжні теми: контракти з Міноборони для виробників, експортний контроль військових технологій, чек-лист due diligence для defence tech.