Оновлено: 18 листопада 2026.
Коротко: якщо дві держави вважають вас своїм податковим резидентом, перший крок захисту — не доводити, що Україна «взагалі не має права» вас оподатковувати. Завдання інше: установити, яка держава має право оподатковувати кожен конкретний дохід за міжнародним договором. Для цього потрібна правова позиція ще до виникнення спору, доказова база, аналіз кожного виду доходу, узгоджена історія в деклараціях і банківських анкетах та розуміння доступних механізмів захисту. Саме 183 дні за кордоном не вирішують нічого.
За останні роки питання резидентства перестало бути проблемою лише міжнародного бізнесу. З ним стикаються підприємці, IT-фахівці, власники компаній, наймані працівники й родини, які через війну живуть між двома країнами. Типова ситуація: людина понад два роки живе в Європі, працює в іноземній компанії й сплачує там податки, але зберігає в Україні ФОП, нерухомість або корпоративні права. Іноземна держава вважає її резидентом. Україна, з огляду на збережені економічні й особисті зв’язки, також може претендувати на цей статус. Чи доведеться сплачувати податки з одного доходу двічі?
Проблема здебільшого не у відсутності механізмів, а в тому, що платники починають захищатися надто пізно: коли податковий орган уже питає про незадекларовані іноземні доходи. Ефективний захист починається задовго до перевірки.
Це матеріал про стратегію захисту. Про те, що таке податкове резидентство й за якими ознаками його визначають, читайте у статті Податкове резидентство. Українські реалії, а про документи для підтвердження статусу — у статті Центр життєвих інтересів: які документи підтверджують податкове резидентство.
Міф про 183 дні
Часта помилка: переконання, що достатньо прожити за межами України понад 183 дні — і резидентство в Україні автоматично припиняється. Пп. 14.1.213 Податкового кодексу працює інакше. Критерії застосовують послідовно:
- місце проживання;
- місце постійного проживання, якщо житло є і в Україні, і за кордоном;
- центр життєвих інтересів, тобто де в особи тісніші особисті або економічні зв’язки;
- перебування в Україні щонайменше 183 дні, якщо центр інтересів визначити не вдається або постійного житла немає в жодній державі;
- громадянство, якщо попередні критерії не дали відповіді.
Кількість днів, отже, не є першим критерієм. Крім того, Кодекс прямо визначає місце постійного проживання членів сім’ї або реєстрацію особи як підприємця достатньою, але не виключною умовою для висновку про центр життєвих інтересів. Звідси найбільш дискусійна ситуація: людина фактично живе в Польщі, Німеччині чи Іспанії, платить там податки, виховує дітей, але лишається зареєстрованою як український ФОП. Чи означає це, що Україна автоматично може оподатковувати весь її світовий дохід? Такий підхід був би надто формальним. Реєстрація підприємця — важлива обставина, але в міжнародному спорі її оцінюють разом із положеннями конвенції та реальним характером зв’язків особи з кожною державою. Володіти бізнесом в Україні та фактично жити за кордоном не тотожні речі.
Дві держави вважають вас резидентом: хто має рацію
На перший погляд це суперечність, але насправді обидві держави можуть мати правові підстави за власним законодавством. Подвійне резидентство саме по собі — не порушення. Проблема виникає, коли кожна держава реалізує право на оподаткування без належного врахування міжнародного договору. Саме для цього існують конвенції про уникнення подвійного оподаткування.
Згідно з п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж передбачені Кодексом, застосовують правила договору. Більшість конвенцій містять спеціальний механізм вирішення конфлікту резидентства фізичних осіб. Зазвичай він передбачає послідовну оцінку постійного житла, центру життєвих інтересів, звичайного місця проживання та громадянства, а якщо цього недостатньо, питання може вирішуватися за домовленістю компетентних органів обох держав.
Важливий нюанс: особа може відповідати критеріям резидентства двох держав за їхнім внутрішнім законодавством, але для цілей конвенції визнаватися резидентом лише однієї з них. Це розмежування є відправною точкою будь-якої стратегії. Завдання платника — не обов’язково довести, що Україна не може вважати його резидентом за внутрішнім правом. Набагато важливіше встановити, яка держава має право оподатковувати конкретний дохід за договором.
Універсальної формули для центру життєвих інтересів немає. Його визначають за реальним змістом зв’язків, а не за їх кількістю: три банківські рахунки в Україні не обов’язково важать більше, ніж постійне проживання сім’ї за кордоном, а навчання дітей в іноземній школі саме по собі не нівелює активну підприємницьку діяльність батьків в Україні. Приклад. Підприємець зберіг квартиру в Києві, корпоративні права в українській компанії та рахунки в Україні, але живе в Німеччині: працює, орендує житло, платить податки, діти ходять до місцевої школи. Автоматичного висновку ні в один бік немає. Пасивна частка в українській компанії й щоденне управління нею — різні за змістом зв’язки, а квартира в Києві може не бути постійним житлом, якщо вона надана в довгострокову оренду або непридатна для проживання через бойові дії.
Стратегія захисту з п’яти елементів
1. Визначити правову позицію до виникнення спору
Перш ніж подавати декларацію, припиняти ФОП чи змінювати структуру володіння бізнесом, потрібно зрозуміти статус особи в кожній державі: проаналізувати законодавство обох країн, відповідну конвенцію й фактичні обставини. Результат має бути не загальною порадою на кшталт «ви живете за кордоном, отже, нерезидент України», а правовим висновком за конкретний податковий період. Бажано, щоб українська й іноземна позиції були узгоджені. Інакше людина отримає дві консультації, кожна з яких правильна з погляду національного права, але разом вони не вирішують конфлікту. Спільною основою для консультантів у двох юрисдикціях має бути конвенція.
2. Створити доказову базу, а не просто отримати довідку
Довідка про резидентство — важливий документ, але не універсальний засіб захисту. Якщо обидві держави видали особі довідки, вони лише підтверджують існування конфлікту, а не вирішують його. Тому слід формувати податкове досьє: документи про проживання, сімейні зв’язки, працевлаштування, підприємницьку діяльність, використання житла, перетин кордону й сплату податків. Принципове значення має не обсяг документів, а логіка доказування. Якщо платник стверджує, що центр його інтересів за кордоном, треба підтвердити не лише іноземні зв’язки, а й пояснити значення тих, що лишилися в Україні. Наприклад, якщо український ФОП існує, треба показати, чи веде він діяльність, де надають послуги, хто клієнти й де ухвалюють підприємницькі рішення. Перелік документів ми розбираємо в окремій статті: Центр життєвих інтересів: які документи підтверджують податкове резидентство.
3. Аналізувати не лише резидентство, а й кожен вид доходу
Навіть якщо особу визнано резидентом іншої держави для цілей конвенції, Україна не обов’язково втрачає право оподатковувати всі її доходи. Доходи від української нерухомості або дивіденди української компанії можуть залишатися об’єктом оподаткування в Україні. Заробітна плата, підприємницький прибуток, дивіденди, інвестиційні доходи та доходи від продажу майна регулюються різними положеннями конвенцій. Окремого аналізу потребують український ФОП, право на спрощену систему оподаткування, правила КІК і військовий збір. Механізм зарахування податків, сплачених за кордоном, не завжди усуває всі додаткові зобов’язання в Україні. Тому змінювати резидентство виключно заради зменшення навантаження ризиковано: це рішення може створити нові зобов’язання в іншій юрисдикції або вплинути на існуючу структуру бізнесу.
4. Не створювати суперечностей у власній податковій історії
Податкові органи дедалі більше знають про іноземні рахунки й доходи платників. Україна бере участь в автоматичному обміні інформацією про фінансові рахунки за стандартом CRS, про що ми писали у матеріалах CRS 2.0 в Україні з 1 липня 2026 та Закордонні рахунки та CRS 2.0: чекліст для власника. Тому статус резидентства не варто розглядати окремо від того, що особа повідомляє банкам, фінансовим установам і податковим органам. Особа може вказати Україну як державу резидентства в анкеті іноземного банку, подати декларацію резидента іншої країни, а перед ДПС обґрунтовувати відсутність українського резидентства. Такі суперечності створюють додаткові питання.
Водночас інформація, отримана в межах CRS, не є остаточним доказом резидентства. Вона може бути підставою для перевірки, але статус має визначатися за законодавством і міжнародним договором. Практична порада: завчасно звіряти податкові декларації, банківські анкети та інші документи, а за зміни обставин вчасно оновлювати інформацію.
5. Використовувати не лише національні, а й міжнародні механізми
Якщо спір уже виник, платник може захищатися через адміністративне й судове оскарження за Податковим кодексом і Кодексом адміністративного судочинства. Але у спорах про подвійне резидентство є принципове обмеження: рішення українського суду саме по собі не зобов’язує іноземний податковий орган змінити позицію.
Тому важливий інструмент — процедура взаємного узгодження. Вона дає змогу компетентним органам двох держав узгодити застосування конвенції та спробувати усунути оподаткування, що їй суперечить. В Україні її регулює ст. 108¹ Податкового кодексу, а вимоги до заяви й порядок розгляду встановлені наказом Мінфіну № 820. Право звернутися залежить від того, чи передбачає його відповідний договір, а предметом розгляду є саме відповідність оподаткування договору. Порядок містить граничні строки подання заяви, тому їх варто відстежувати з першого дня спору.
Процедура недостатньо використовується українськими платниками, але вона не універсальна. Вона потребує дотримання строків, обґрунтування позиції та координації з національним оскарженням. Ініціювання процедури не гарантує домовленості між державами й не означає автоматичного зупинення всіх строків оскарження. Тому її розглядають не як альтернативу іншим способам, а як частину комплексної стратегії.
Війна і вимушена міграція: статус потрібно оцінювати в динаміці
Для багатьох українців виїзд за кордон не був добровільним: вони залишили житло, бізнес і майно, не знаючи, як довго триватиме відсутність. Але тимчасовий переїзд для частини людей з часом перетворився на фактично постійне проживання в іншій державі. Було б помилкою застосовувати до всіх однаковий підхід.
Сам факт отримання тимчасового захисту не означає набуття резидентства іноземної держави. Вимушений характер виїзду не гарантує й збереження українського резидентства на необмежений період. Наприклад, у 2022 році особа виїхала до Європи, залишивши в Україні сім’ю та бізнес. У 2023 році вона працевлаштувалася за кордоном і перевезла родину. У 2024 році припинила українську підприємницьку діяльність і остаточно перенесла основні інтереси до іншої держави. Це три різні фактичні ситуації, які можуть потребувати різних податкових висновків. Тому резидентство не визначають один раз на всі наступні роки: статус оцінюють за кожен період, з урахуванням правил відповідних держав.
Чого бракує законодавству
На нашу думку, українському праву потрібна більша визначеність щодо резидентства фізичних осіб. Насамперед бракує прозорого механізму підтвердження втрати українського резидентства. Людина може припинити діяльність в Україні, переїхати з сім’єю, отримати довідку іноземного податкового органу й усе одно залишатися в правовій невизначеності щодо своєї податкової історії. Доцільною була б адміністративна процедура, що дозволяла б отримати обґрунтоване рішення про статус за конкретний період. Вона не мала б перетворюватися на можливість довільно обирати країну оподаткування, а мала б забезпечити визначеність для тих, чиї обставини життя змінилися.
Окремого врегулювання потребує вимушена міграція, коли людина зберігає українські активи та економічні зв’язки не тому, що живе в Україні, а тому, що не хоче втрачати зв’язок із державою. Збереження українського бізнесу, інвестицій і майна не повинно саме по собі ставати джерелом непрогнозованих ризиків: інакше виникає стимул скоротити зв’язки з Україною. Держава має бути зацікавлена у збереженні таких зв’язків за умов прозорого й передбачуваного оподаткування.
Висновок
Подвійне резидентство не зводиться до кількості днів за кордоном чи довідки іноземного податкового органу. Це співвідношення законодавства двох держав, міжнародних договорів, фактичних обставин життя і права кожної країни оподатковувати конкретні доходи. Найгірша стратегія — нічого не робити, сподіваючись, що сплата податків в одній країні сама усуне претензії іншої. Найкраща — завчасно визначити правову позицію, зібрати докази, узгодити наслідки в обох юрисдикціях і розуміти, які механізми захисту будуть доступні в разі спору.
Якщо ви живете між двома країнами або отримуєте доходи в кількох юрисдикціях, команда Juscutum з міжнародного структурування допоможе визначити позицію щодо резидентства, підготувати доказову базу й оцінити податкові наслідки. У разі вже наявних питань від контролюючого органу підтримку надає практика податкових спорів. Також можна записатися на консультацію або написати на partner@juscutum.com.
Читайте також:
- Центр життєвих інтересів: які документи підтверджують податкове резидентство
- Податкове резидентство. Українські реалії, або як законно оформити своє проживання за кордоном
- Оподаткування українців за кордоном і в Україні
- Податкове резидентство іноземної компанії: місце ефективного управління
Поширені запитання
Чи достатньо прожити за кордоном понад 183 дні, щоб перестати бути податковим резидентом України?
Ні. Критерій 183 днів застосовується не першим. Спершу оцінюють місце проживання, місце постійного проживання та центр життєвих інтересів. Якщо питання можна вирішити за ними, кількість днів не є визначальною.
Чи можуть дві держави одночасно вважати мене своїм податковим резидентом?
Так. Кожна держава застосовує власне законодавство, і обидві можуть мати підстави вважати особу резидентом. Подвійне резидентство саме по собі не є порушенням. Для вирішення конфлікту й існують договори про уникнення подвійного оподаткування.
Як вирішується конфлікт резидентства за міжнародним договором?
Більшість договорів передбачає послідовну оцінку: постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне місце проживання, громадянство. Якщо ці критерії не дозволяють визначити державу, питання може бути передано на розгляд компетентних органів обох держав. Для цілей договору особа визнається резидентом лише однієї з них, навіть якщо за внутрішнім законодавством відповідає критеріям обох.
Чи втрачає Україна право оподатковувати мої доходи, якщо за договором я резидент іншої держави?
Не обов’язково для всіх доходів. Заробітна плата, підприємницький прибуток, дивіденди, інвестиційні доходи та доходи від продажу майна регулюються різними положеннями договорів. Наприклад, доходи від української нерухомості чи дивіденди української компанії можуть залишатися об’єктом оподаткування в Україні. Тому аналізують кожен вид доходу окремо.
Що таке процедура взаємного узгодження і чи варто її використовувати?
Це процедура, за якою компетентні органи двох держав намагаються узгодити застосування договору й усунути оподаткування, що йому суперечить. В Україні її регулює ст. 108¹ ПК та порядок, затверджений наказом Мінфіну № 820. Вона не гарантує домовленості, потребує дотримання строків і не замінює національного оскарження, тож її розглядають як частину комплексної стратегії.
Чи означає статус тимчасового захисту за кордоном, що я більше не є резидентом України?
Ні, не автоматично. Тимчасовий захист не означає ні набуття резидентства іноземної держави, ні збереження українського резидентства на необмежений строк. Статус оцінюють у динаміці: за кожен податковий період і з урахуванням того, як змінилися місце проживання сім’ї, робота, бізнес та інші зв’язки.
Матеріал носить інформаційний характер і не є юридичною консультацією. Норми можуть змінюватися, тому перед застосуванням перевіряйте чинну редакцію.

